Книги * Зарубежная поэзия * ( 2 книги) - ( любая -200 гривен ).
Фото 2 - Хуліо Картасар. Сучасна зарубіжна лірика. Рідкісне видання лірики Картасара, що вийшла після його смерті... Тираж 10 000 єк.
Фото 6 - Містраль Ф. Мірей. переклад з провансальського Н. Кончаловській, рис. А. Адабашьяна М. Худ. літ. 1977р. 364 с., іл. суперобкладинка + твердий, звичайний формат. Фредерік Містраль (1830-1914), провансальський прозаїк і поет, провідний діяч фелибрижа – руху за відродження провансальської літератури в XIX ст. Його поема `Мірей` (1859), що викликала захоплену оцінку Ламартина, принесла поетові найширшу популярність. Стилістика поеми, дія якої відбувається в патріархальному сільському Провансі 30-40-х років XIX ст., значною мірою визначається свідомо використовуються античними ремінісценціями. Саме будова поеми `Мірей`, що складається з дванадцяти піснею, вселено формою вергилиевского епосу. Разом з тим поема насичена етнографічним, історичним і фольклорним матеріалом, знакомящим читача зі своєрідною і древньою культурою Провансу. Дев'ята пісня присвячена розповіді про прийняття Провансом християнства: Містраль викладає легенду про прибуття перших християн до берегів Провансу, барвисто описує вистави в цирку язичницького Арля і т. д. Поему доповнюють авторські примітки, у них роз'яснюється смыслсельскохозяйственных термінів, уточнюється географічне положення сіл і міст, згаданих у тексті, містяться великі відомості про провансальському мовою. Наукове дослідження та художнє оповідання в поемі зливаються, утворюючи єдине ціле. Розлогі описи створюють фон для нескладного дії - історії нещасливого кохання юної селянки Мірей і бідного торговця кошиками Винсена. Батьки перешкоджають шлюбу закоханих, і в кінці поеми Мірей вмирає від любові: її чистому почуттю немає місця на землі, кажуть героїні з'явилися їй в передсмертному бачення святі, які колись принесли Провансу християнську віру. Вони відвозять на своєму кораблі душу Мірей. Так з'єднуються в поемі реальність і легенда, сива давнина і сьогодення. Казково прекрасний Прованс, прямий спадкоємець стародавньої культури язичницького світу і зберігач патріархально-католицьких ідеалів християнського світу, постає країною живих легенд, де минуле, не вмираючи, живе у сьогоденні. Ця думка, ясно виражена сюжетом поеми, втілена в її стилі: поряд з вергилиевскими ремінісценціями в неї входять також умілі стилізації в середньовічному стилі. Так, бесіда Мірей і домагається її руки Уррии зберігає риси `спору` - одного з жанрів провансальської поезії XI-XII ст., а селянка Азалаида міркує про любов, як героїні середньовічного латинського трактату Андрія Капелан.