Яків Шапіро (1887–1972). Народився у Двінську (нині Даугавпілс, Латвія). Навчався у художніх школах Харкова (1915) та Києва (1918). З 1919 р. керував художньою школою у Катеринославі (нині Дніпро). У 1921 р. приїхав до Петрограда, де продовжив навчання у Вищих художньо-технічних майстернях. У 1920-х рр. працював як сценограф у петроградських і московських театрах. Брав участь у виставках Художнього бюро Н. Добичиної (1922), Картин петроградських художників усіх напрямків (1923), групи «Об’єднане мистецтво» (1925). У 1925 р. оселився в Парижі. З 1926 р. виставлявся на салонах Осінньому, Тюїльрі, Незалежних, Народницькому, з 1935 р. — на Салоні Наднезалежних. Проводив персональні виставки, брав участь у багатьох виставках російського мистецтва, зокрема «Російські художники Паризької школи» (1961). У 1960 р. випустив книгу спогадів про колонію художників «La Ruche» («Вулик»). Сприяв збереженню будівлі «La Ruche», коли її збиралися руйнувати. Твори зберігаються у Національному музеї сучасного мистецтва в Парижі, Художньому інституті Чикаго та багатьох інших музейних і приватних зібраннях.