Ціна за комплект з 4 книг

Яковенко Наталя. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. К. Критика. 2006г. 584с.

Перше видання праці доктора історичних наук, професора НаУКМА Наталі Яковенко, що його 1997 року київське видавництво «Генеза» випустило в світ як «Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття», дуже скоро розкупили, й тепер цієї книги не знайдеш навіть у букіністів, не кажучи вже про звичайні книгарні. (Зате, втішено повідомляє в передмові до другого видання авторка, фраґменти своєї праці вона часом знаходить у писаннях своїх колеґ – «у тому числі без лапок і цілими сторінками».) Так само швидко розійшлися і два наступні, переглянуті та виправлені «критиківські» видання, і вже за кілька років видавництво змушене випускати цю синтези четвертим виданням. Ту першу версію Наталя Яковенко супровела «ритуальною формулою скромности»: не збираюся, мовляв, перевертати дотеперішні уявлення, – але, зізналася авторка у другому виданні (випущеному в «Критиці» 2005 року), мета була зухваліша: «таки дещо перевернути». Дослідниця зазіхнула на святе: вона переглядає «національно-державну» парадигму української історії та ревізує поважного віку, ще від народницького історіописання успадковані методології, які й досі живлять (щоб не сказати – годують) нашу академічну історіографію. Але, напевно, навіть той, хто за цією традицією вбачає в історії не дослідницьке поле, а звернену в минуле політику і засіб патріотичного виховання, муситиме визнати шляхетність заявленої мети: «Перевернути впевненість у тому, що в історії все наперед визначено “за нас і без нас” якимись таємничими “закономірностями”, котрі штовхають якщо крокувати вперед/назад – то гуртом, якщо любити/ненавидіти – то одностайно. Перевернути, врешті, зацикленість на власних звитягах та бідах – ніби не існувало широкого світу довкола, звідки добрі чи погані вітри приносили нових родичів, нові прагнення, нові вартості». Українська історія у викладі Наталі Яковенко – це, вдаючися до формули, яку полюбляє Ярослав Грицак, історія, яку можна читати без брому: нормальна історія звичайного народу, не ганебніша й не героїчніша від інших, і її можна пропонувати широкому світові, з якого добрі чи погані вітри занесуть нових, прихильних чи неприхильних, читачів, зокрема з-поміж старих родичів, і їхня обізнаність чи необізнаність із нашою історією стане нарешті проблемою їхньої освічености, а не нашої повноцінности, яку щоразу чомусь треба доводити – хоч би й самим собі.

Яковенко Наталя. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. К. Критика. 2008г. 472 с., іл.

Монографію доктора історичних наук, професора НаУКМА Наталі Яковенко присвячено історії упривілейованого стану на теренах України у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської, формуванню з розмаїтих груп військовослужбового населення та князівської верхівки єдиного «шляхетського народу» та його розвитку протягом понад двох століть від входження руських земель до ВКЛ й аж до козацької революції 1648 року. Головним об’єктом авторської уваги є витоки та соціяльна структура української знаті, її персональний і чисельний склад, правовий і майновий статус елітарних груп. Перше видання книжки, підготованої ще наприкінці 1980-х років, вийшло у світ 1993 року й одразу перетворилося на інтелектуальний бестселер, а відтак і бібліографічний раритет, зокрема завдяки тому, що ця розвідка відкривала або й сама фактично створювала цілу предметну ділянку, що її відтоді активно та плідно досліджують вітчизняні й зарубіжні науковці. Нове видання істотно переглянуто, насамперед під фактографічним і термінологічним оглядом, виправлено та доповнено. Найґрунтовнішого доопрацювання зазнали біографічні та генеалогічні дані, вміщені у численних таблицях і схемах.

Наталя Яковенко. Вступ до історії. К. Критика. 2007г. 376 с.

Нова книжка знаного українського історика, завідувачки катедри історії Києво-Могилянської академії професора Наталі Яковенко передусім нібито є університетським посібником, пропедевтичним курсом із фахового предмету, хіба що писаним у вільній манері, далекій від казенної наукуватости, а близькій натомість високому академізмові в найліпшому значенні цього слова. Проте навіть узяте в такому цілком позитивному сенсі означення «посібник» – лише певна машкара, що приховує набагато складнішу не тільки стилістично, але й за своїм змістом і прагматикою структуру. Як визнає сама пані професор, цю книжку «не віднесеш до якогось канонічного жанру. Адже це не зовсім історія історіографії, не зовсім методологія історії, не зовсім посібник зі вступу до історії». Звісно, ця праця може стати у пригоді і викладачам, і студентам (зокрема як засіб розвинути їхнє критичне мислення, але поза тим і запропонувати найелементарніші know how опанування обраної спеціяльности), але не меншою мірою її адресовано також і колеґам-дослідникам – а водночас найширшому інтеліґентному загалові. В ній, сподівається авторка, «знайде дещо для себе цікаве й шанувальник минулого: він зможе заглянути в майстерню, де “виготовляють” історію». Інакше кажучи, окрім розв’язання власне освітніх і спеціяльно методологічних завдань, ідеться – і то аж ніяк не принагідно – про відновлення практики міждисциплінарних синтез, спрямованих до вельми різних авдиторій, коли зі щільним і якісним суто науковим письмом («для досвідченого колеґи викладене тут може становити інтерес як пригадування загалом відомих речей, а водночас – як варіянт осмислення власного фаху, на що зазвичай бракує часу й охоти») якнайтісніше сполучено так само щільне та якісне письмо науково-популярне. А найважливіше, що в ґрунті речі ця книжка є й наголошено особистісною рефлексією гуманітаря-науковця над самими підвалинами свого фаху, «порахунком окремо взятого історика з історією», свого роду постмодерністським opus magnum із філософії історії, взорованим на відповідних синтезах із-під пера Бенедето Кроче, Робіна Колінґвуда, Марка Бльока, Люсьєна Февра, Гейдена Вайта та інших чільних европейських істориків XX століття, що творили, зокрема й у своїх «пропедевтичних», а насправді узасаджувальних текстах новий кшталт історії й цілого гуманітарного знання.

Яковенко Наталя. У пошуках Нового неба. Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського. Критика. 2017г. 700с.

Книжку присвячено найпопулярнішому свого часу церковному письменникові другої половини ХVІІ століття Йоаникію Ґалятовському. Але йдеться тут не лише про біографію і твори знаного могилянського книжника, тлумача західних уявлень про Бога й світ для тодішнього православного християнина. Авторка унаочнює процес становлення новочасного «інтелектуального повсякдення» в Україні та показує універсальний характер і, водночас, історичну специфіку тих прикмет «самості», що виразно оприявнились у барокову добу «київської відкритості» та «витворили обличчя нової української культури». Непересічна творча активність о. Йоаникія слугує вдячним тлом для реконструкції загальнішого типу ранньомодерного інтелектуала-богослова києво-могилянського кола, і для цього дослідниця залучає вельми розмаїтий і витончений методологічний інструментарій релігійної антропології, історії уявлень та ідей, історії читання та культурних рецепцій тощо.