Мікеланджело народився не для клітки. Але саме клітка стала всім його життям. Це кошеня ніколи не знало, що таке людська любов. Його ніколи не брали на руки просто так — щоб погладити, зігріти, заспокоїти. Ніхто не шепотів йому тихо: «Все буде добре». Його світ — це холодні прути, одна й та сама підстилка, ті самі стіни щодня. Він дивиться очима, в яких немає спогадів про щастя. Тому що нічого доброго в нього не було. Ні дому. Ні м’якого пледа. Ні теплих рук. Ні іграшок. Ні людини, яку можна було б чекати. Він росте в клітці й повільно вчиться не чекати нічого. Бо яке може бути майбутнє у того, хто все життя сидить за ґратами? Найстрашніше — він уже звикає. Звикає до самотності. Звикає до тиші без голосу. Звикає до того, що нікому не потрібен. І якщо ми не знайдемо для нього дім — він так і проживе все життя, не дізнавшись, що таке мати родину і бути улюбленцем. Не дізнавшись, заради чого він взагалі народився. Котя не знає, що таке любов. І може ніколи не дізнатися. Якщо ви пройдете повз. Будь ласка, подивіться на нього. Можливо, саме ви — його єдиний шанс вийти з клітки й уперше в житті відчути тепло дому.
Більше наших котиків Ви можете побачити тут:
gladpet.org/pets;organization_id=65