Трохи про мене
Привіт! Мене звати Дарʼя, я викладаю англійську вже 2,5 роки. Два з них працювала у звичайній державній школі, ще вісім місяців — в онлайн-школі, а зараз вирішила піти у власне плавання. Хочу працювати з людьми, які близькі мені за настроєм, які не бояться починати з нуля і готові до реальних змін.
Маю педагогічну освіту за спеціальністю “Початкова освіта (англійська мова)”.
Мій рівень англійської зараз B1+, майже B2, і я готуюсь отримати сертифікат, щоб це офіційно підтвердити. Займаюся з власним репетитором, тому чудово знаю, як це — бути по інший бік екрана: хвилюватися, коли не виходить, і радіти, коли нарешті починаєш говорити впевнено.
Я люблю працювати і з дітьми, і з дорослими. Шкільна робота дала мені колосальний досвід: я бачила, як діти з різними характерами реагують на вчителя, і зрозуміла, що система часто вбиває інтерес.
На фото в цьому пості ви можете побачити частинку мого професійного життя — кадри з конференцій, методичних зустрічей і навчальних заходів, у яких я брала участь. Для мене це не просто “галочка” у досвіді, а спосіб постійно розвиватися, ділитися ідеями з колегами й залишатися у тонусі. Саме такі події нагадують, що викладання — це жива професія, у якій ти навчаєш не лише інших, а й себе.
Продовжуючи тему державної школи, мене не влаштовує, що зараз до вчителів часто ставляться без поваги. Не через дітей, а через саму атмосферу: коли все “безкоштовне”, воно здається неважливим. А коли людина платить за урок сама, вона вкладається, цінує процес і результат. Це не про гроші — це про ставлення.
Тому я обрала самостійний шлях — працювати з тими, з ким у нас збігається “вайб”. Якщо бачу, що не підходимо одне одному, я можу порадити колегу або чесно сказати “ні”. І це нормально. Бо навчання — це партнерство, а не примус.
Наразі проводжу індивідуальні заняття, але планую запустити парні та групові — люблю атмосферу, коли всі тягнуть одне одного вперед.
Для мене репетитор — це не “підробіток”, а привілей. Мати учнів, які довіряють і хочуть вчитись, — це найбільша мотивація рухатись далі.
І щоразу, коли бачу прогрес своїх студентів, думаю: “Так, ось заради цього все й починалося”.