Іноді всередині — тихий невидимий шторм.
Зовні — все під контролем.
А всередині — тривога, напруга, сором, нав’язливий страх.
Ми мовчимо. Працюємо. Посміхаємось.
Але лишаємося сам-на-сам із переживаннями.
І з часом це мовчання стає важчим за будь-які слова.
Воно заходить у тіло:
-у напружені плечі
-у втомлений погляд
-у сон, який вже не повертає сили.
Ми ніби йдемо вперед…
Але всередині — усе більше тихої втоми, яка накопичується, мов пісок у годиннику.
І одного дня ми помічаємо:
• нові ситуації — лякають
• будь-яка думка інших — звучить як оцінка
• звичайні розмови — виснажують
• речі, які колись радували — більше не торкають.
Ми живемо, але не поруч із собою.
Віддаляємось від відчуттів, бажань, теплоти.
І це віддалення змінює все: стосунки, роботу, близькість…
і саме відчуття себе живим.
Якщо вам це відгукується — я поруч.
Пропоную простір, де не потрібно тримати все в собі.
Я — психолог, працюю в гештальт-підході, завершую другу ступінь. Магістр психології 2009р., за цей час учасник багатьох заходів. Особиста терапія постійна останніх 5 років. Діяльність офіційна – ФОП.
Працюю з людьми, які:
відчувають тривогу чи нав’язливі переживання
бояться оцінки та осуду
переживають емоційне виснаження чи вигорання
хочуть повернути чутливість і живий контакт із собою
У терапії не треба бути “зручним” чи “сильним”.
Можна бути справжнім: тихим, розгубленим, тривожним, втомленим, емоційним.
Ми будемо досліджувати ваші переживання у вашому темпі:
через тіло, через усвідомлення, через малі кроки, які повертають відчуття себе.
Терапія — не про “виправити себе”.
Вона про те, щоб побачити себе,
доторкнутися до своєї чутливості
і поступово знайти внутрішню опору.
Якщо хочете спробувати або просто написати — я тут.
Місце в терапії відкрите.