Одного разу двоє друзів проходили по пустелі. Вони посварилися, і перший дав ляпаса іншому. Перший попутник написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг вдарив мене». Вони пройшли пустелю і знайшли річку, вирішивши скупатися. Раптово перший друг став тонути, другий — вчорашній кривдник — витягнув його з води. Тоді врятований написав на камені: «Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя».
Його товариш запитав, як же так, про ляпас той написав на піску, а про порятунок на камені? І його друг відповів: «Коли тобі роблять зло, напиши про це на піску, щоб швидше зник слід, а коли роблять добро — вигравіюй на камені, щоб ніякі вітри не змогли стерти твою подяку».
Ця стара притча стосується всіх нас. Ми починаємо цінувати щось тільки тоді, коли втрачаємо. Як часто ми говоримо «спасибі» рідним і близьким людям, як довго пам'ятаємо добро, дякуємо чи хоч коли-то за те, що маємо кожен день? Ми сприймаємо як належне ті речі, які недоступні мільйонам інших людей. Думаю, кожен з легкістю може знайти 100 речей, за що варто дякувати небесам кожен день.
Дякуйте Богові за те, що живете, за те, що прокинулись зранку і маєте новий день. Дякуйте за свободу, природу і красу, що вас оточує, за те, що маєте дах над головою та їжу на столі. За те, що поруч із вами – сім’ї, рідні, близькі та дорогі люди, за те, що маєте можливість їх бачити, чути і говорити з ними. Навіть якщо щось пішло не так, як ви планували, знайдіть те, за що ви можете бути вдячними – вчіться знаходити щастя в дрібницях!