Рукописи Дмитра Гойченка
(1903—1993), випадково виявлені 1994 року в еміґрантському архіві Сан-Франциско (США), — це унікальні свідчення про страшні часи радянської колективізації та Голодомору в Україні (південно-східні області, Одеса, Київ та Київщина).

На відміну від художніх творів Барки чи Багряного, в історичній мемуарній літературі практично не збереглося настільки детальних, як у цій книзі, описів людиноненависницького комуністичного режиму. Ці рукописи вперше опубліковано 2006 р. у Всеросійській мемуарній бібліотеці вид-ва «Русский путь» з ґрунтовною післямовою та коментарями Павла Проценка.

Усі три книги Дмитро Гойченко написав наприкінці 1940-х—поч. 1950-х років за гарячими слідами пережитого, з використанням записів, дивом винесених із тюрми. Автор цих безцінних свідчень, сам родом із селян, волею долі опинившись у лавах войовничих гнобителів свого стану, робив успішну кар’єру. Належачи до партійно-радянської номенклатури, він володів різнобічною інформацією про становище в суспільстві. Поступово прозріваючи, Гойченко напружено вдивлявся і аналізував усе побачене й пережите. Це зробило його мемуари справжньою енциклопедією трагічного українського буття епохи Голодомору.

Друкується мовою оригіналу. Це єдина книжка, яку наше видавництво свідомо публікує в Україні російською мовою (з тексту видно, що ламалася не тільки душа, а й мова). Щоб прочитали й ті, хто ще й донині зманює Україну в «комуністичний рай»...

Дизайн обкладинки здійснено за мотивом відомого постера Музею комунізму в Празі.