Мітя. Він ніби тінь золотого лісу.
Розкішний, пухнастий, мов казковий гість з іншого світу. Та замість стрибати на ручки він відходить убік.
Мітя обережний. Лякливий. Часом зникає в своїй тиші.
Але якщо не тиснути, не квапити, не ламати - він починає довіряти. Поруч із собою він шукає не господаря, а друга, терпляче прийняття.
І десь там, у теплій тиші між людьми, яким можна довіряти, він розквітне. У своєму темпі. У своєму стилі.
Любов буває різною, навіть якщо вона не мурчить на ручках.
Кастрований, вакцинований, оброблений, до лотка привчений