Її привезли з війни в ящику. Не в переносці. Не на руках. У заклеєному ящику. Вона ще зовсім молоденька – 10 місяців. У цьому віці кошенята мають спати на подушечках і ганяти іграшки. А вона вже знає, що таке евакуація, дорога, холод і страх. Її просто вивозили, як багаж. Бо там вона б загинула. Тепер вона знову в клітці. І найгірше — вона не стала дикою. Не шипить. Не захищається. Вона лізе до рук. Тулиться. Просить, щоб її погладили. Наче все ще вірить людям. Це ламає найбільше. Бо вона така ніжна, така тактильна, така хороша…що зовсім не розуміє, чому досі нікому не потрібна. Стерилізована. Лоточок ідеально. Безпроблемна. Золота. І сидить за ґратами. Кожен день її дитинства проходить у клітці. Якщо її не забрати — вона там і виросте, а може згасне від суму. Просто ще одна «притулкова кішка», яка навчиться не чекати. Будь ласка. Заберіть її додому. Бо дитинство не повертається. А клітка не має бути її єдиним спогадом про життя або ще гірше останнім, що вона взагалі побачить