Силинка з бісеру і скляних бус (або просто з бісеру) — старовинна прикраса українських жінок — суцільна рівна або ажурна смужка, яка щільно прилягає до шиї, ззаду зав'язується або застібається на гачок. Плели її з різнобарвного бісеру на волосяній або нитяній основі, завширшки від 0,5 до 4 см, геометричним орнаментом.

На сході України це прикраса було невідомо. Зустрічалася на Подолі та Волині. А в Галичині була надзвичайно поширена. Напевно, силянка прийшла у Галистині з Угорщині.

Прикраси українців завжди виконують дві функції — захисну та інформативну. Першою мали зневоднені та містичні прикраси, які носили тільки на тілі, — обручні кільця, браслети та хрести. Ну а ті, що одягали поверх одягу, красномовноulували про достаток господаря: шість ниток коралового намиста, наприклад, коштували, як пара волов.

Назва «силянки» походить від способу виготовлення таких прикрас («силяння», зниження — спосіб настромлення бісеру на нитку. Неширокі (два-три сантиметри) силянки жінки носили щодня як оберег (сила силянки як оберігає завжди визначалася орнаментом). Для більшої сили оберігає гуцули, наприклад, бісерну стрічку із захисним орнаментом нашивали на червону смужку полотна.

Традиційним орнаментом бісерних прикрас був геометричний ромб із простими або ускладненими контурами, трикутник із ріжками-відповіднями на кутах, зигзаги та кривульки — символи нескінченності.
Оригінальні прикраси, виготовлені в традиційному українському стилі — прекрасне доповнення жіночого образу.