Їх маму отруїли...
Вона довірила своїх малят мені…
Тепер вона оберігає їх з неба. Я це відчуваю.
Важко...
Перед очима стоїть картина, яку неможливо забути:
Тьотушка б’ється в конвульсіях,
а її діти біжать до неї своїми маленькими ніжками, не розуміють, що з мамою не так…
Потім—розпач. Вони ховаються в нірку, туляться одне до одного і плачуть.
Без мами. Без захисту. Без пояснень.
Нелюди забрали життя їхньої мами.
А вона до останнього подиху думала тільки про них. Тепер у Тьотушки з неба лише одне прохання—знайти для її дітей родини.
Дім. Тепло. Любов.