Пропонується на продаж картина, автор -

Народний х-к України

МАНАЙЛО Федір. олія полотно. 55 х 45.

З експертизою.

Манайло Федір (1910-1978) – український живописець. Народився в с. Іванівці, Мукачівський р-н, Закарпатська обл. Закінчив Вищу художньо-промислову школу у Празі (1934). Вчителі з фаху В. Брунер та З. Кратохвіл. Член Національної Спілки художників України (з 1946). Заслужений художник СРСР (1972). Народний художник України (1977). Працював у галузі станкового та монументального живопису, автор пейзажів, натюрмортів та сюжетних композицій. Викладав в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Участь у республіканських, всесоюзних та персональних виставках (з 1932). Викладацька діяльність (з 1936). Твори художника зберігаються в музеях та приватних збірках України та за кордоном.
==
МАНА́ЙЛО Федір Федорович (19. 10. 1910, с. Іванівці, нині Мукачів. р-ну Закарп. обл. – 15. 01. 1978, Ужгород) – живописець, графік, художник театру і педагог. Батько І. Манайла, дід В. Манайло-Приходько. Народний художник УРСР (1977). Член СХУ (1946). Навч. у Праз. вищій худож.-пром. школі (1928–34; викл. Е. Гофбауер, З. Кратохвіл). 1930 відвідав Францію. Працював в Ужгороді: викл. рисунка ремісн. школи (1937–45) та училища приклад. мистецтва (1945–55); водночас гол. художник Закарп. будинку нар. творчості (1947); голова Закарп. організації СХУ (1948–51); один з ініціаторів та організаторів Закарп. музею нар. архітектури та побуту; співпрацював із видавництвом «Карпати». Осн. галузі – станк. і монум. живопис, станк. та книжк. графіка. Учасник обл., всеукр., зарубіж. мист. виставок від 1933. Персон. – в Ужгороді (1961, посмертні – 1979–80, 1985, 2000), Києві (1970, посмертна – 1990). Самобут. живописець з оригін. худож. стилем. Застосовував досягнення найновіших течій у європ. мистецтві – від імпресіонізму до сюрреалізму. Ранні твори позначені впливом експресіонізму і нар. творчості (картини на етногр.-побут. теми). Зазнав критики за етнографізм і формалізм. Оформив вистави: «Кандидат» за А. Бобульським (1939), «Вівчар» за М. Лугошом і В. Грабарем (1939), «Буря над хатою» (1940) і «Тиса тече» (1942) за Е. Калабішком, «Освідчення» за А. Чеховим (1940), «Коваль Вакула» за М. Гоголем, «Червона Шапочка» за Ш. Перро (обидві – 1941; усі – угро-рус. театр); «Російські люди» (1945, нар. театр) і «Під каштанами Праги» (1946) К. Симонова, «Добрі люди» за Г. Показниковим (1947), «Украдене щастя» І. Франка (1954), «Трембіта» за В. Масса (1962), «Ліс гуде» за Ф. Фаркошом (1964; усі – Закарп. укр. муз.-драм. театр). Консультував під час зйомок х/ф «Тіні забутих предків» (1964, реж. С. Параджанов), «Все перемагає любов» (1987, реж. М. Мащенко). Відродив гравірування декор. гарбузів (1965–75). Створював ескізи мозаїч. панно, афіш і плакатів, проектував костюми для Закарп. нар. хору і рекреац. комплекс ресторанів-колиб (1968–69), мозаїки для фасадів і фойє клубів, кінотеатрів, ресторанів, готелів, турбаз, автобус. зупинок. Окремі роботи зберігаються у музеях Києва, Ужгорода, Чернівців, Львова, Одеси, Харкова, Запоріжжя, Праги, Будапешта. Серед учнів – Й. Бабинець, П. Бедзир, І. Бровді, В. Габда, Н. Герц, Я. Захарчишин, І. Ілько, Ф. Коложварі, С. Мальчицький, В. Микита, В. Михайлюк, В. Приходько, М. Романишин, Й. Рущак, В. Сабов, І. Скобало, Ю. Сташко.
==
Закарпатская обл. Окончил Высшую художественно-промышленную школу в Праге (1934). Учителя по специальности В. Брунер и З. Кратохвил. Член Национального Союза художников Украины (с 1946). Заслуженный художник СССР (1972). Народный художник Украины (1977). Работал в области станковой и монументальной живописи, автор пейзажей, натюрмортов и сюжетных композиций. Преподавал в Ужгородском училище прикладного искусства. Участие в республиканских, всесоюзных и персональных выставках (с 1932). Преподавательская деятельность (с 1936). Произведения художника хранятся в музеях и частных собраниях Украины и за рубежом.
==
Карпаты. Карпатское село