Історія пристрасного, трагічного, вкраденого в себе кохання, що починається ще за Другої світової війни і… не закінчується, поки як не мати, то доля вкладе до рук своїм донькам червоне коралове намисто…

Низку червоних, як кров, коралів носила на грудях горда чорноока Маруся і хотіла подарувати колись на щастя донці… Вірила, що знає, яке воно, те щастя. Та хіба жінці це вирішувати — не долі? Бо жінка думала: «Що люди скажуть?..» А вони ж скажуть, приліпиться — не обірвеш… Та так і не дізнався ніхто, як на неї, чужу дружину, щоночі, все життя чекав Степан. Це йому вона народила доньку, бо кохала… А тоді люди склали легенду…

У колись перспективне село, а тепер — перспективне місце для гольф-клубу і розкішних маєтків приїздить з-за кордону Руслана Ординська, юна красуня, донька українського олігарха. Шукає не просто місце для будинку, а місце з «легендою». А знаходить висохлий бузковий кущ і червону намистину під ним, єдину на тонкій нитці… І кілька тендітних живих паростків…

Є ще «Мати все», «Село не люди»