Острів скарбів. Чи є інші слова, котрі заставляють сильніше битися серце справжнього шукача пригод? Острови, вітрильники, пірати, абордажі... Скарби. Стоп! А звідки скарби? Чому їх в землю закопали? Та й взагалі, хто такий цей Флінт, і звідки у Біллі Бонса мапа скарбів?

Все це лишалося глибокою таємницею, схованою в темряві часу... Аж до дня виходу цієї книги.

Сюжет роману засновано на реальних подіях піратської історії. Більшість героїв не вигадані та існували насправді, їх пригоди описані в історичних джерелах. Тому ситуації, змальовані в цій пригодницькій книзі, справді відбувались десь там, в далеких морях. Де майорить Веселий Роджер. 

П'ятий рік поспіль книга тримає перше місце в онлайн-рейтингу книг про піратів.

Уривок

У таверні було гамірно. Біля широкого вікна, зсунувши столи, розважалась весела компанія. Відразу робилось зрозумлим що це моряки, хоча одягнені були вони хто в що ладен. Сорочки та камзоли, матроські бриджі та шаровари, кюлоти, жилети, тільники... Вже сам їх вигляд викликав в мене захват, хоча іншим міг здатися надто пістрявим. Яскраві хустинки, золоте шиття, блискуча перев'язь, золоті каблучки та сережки, перстні, ланцюжки та ґудзики, пришиті там, де їм взагалі не місце. Все напоказ; все заради шику.
Шукачі удачі, без сумніву. Було в них щось від легендарних розбійників, веселих і відчайдушних. Сильні люди, котрі викликають захоплення. Та й велися вони відповідно – шумно, впевнено, нахабно.
Решта відвідувачів або завчасно забралися геть, або тихо тулилися по кутках, тихенькі та непомітні.
Обіймаючи дівчат, моряки реготали, гепали кухлями об стіл та весело брехали про щось своє. Я заслухався, роззявивши рот і забувши про їжу - до того захопили мене ці люди.
Я слухав байки бувалих мандрівників, захоплювався їх простотою і впевненістю, заздрив їх легкості в поводженні з жінками. Матроси запросто садовили дівчат собі на коліна та обдаровували поцілунками та ляскали по сідницях. Я б ніколи не дозволив собі такого поводження з дамою. Але мабуть, жінки бувають різними - декому подібне обходження подобалося. Вони сміялися і щебетали, немов пташки.
Стіл ломився від страв, замість дешевого рому на столі були глечики з хорошим вином. Компанія не бідувала, веселилась, не переймаючись витратами.
А головним у них був високий, широкоплечий моряк в чистій білій сорочці. Він мабуть єдиний у всій компанії не виставляв напоказ свою грошовитість - ні дорогого одягу, ні прикрас. Однак по всьому було видно, що до нього прислухаються - питво та їжу замовляв він, жартував гучніше та пив більше всіх. А коли один з моряків набрався до бузи, цей велетень заспокоїв його ведмежим ляпасом. Ні хто і слова не сказав!
Я сидів в кутку, розвісивши вуха. Увага моє було настільки щира, що не могла залишитися непоміченою.
- Гей, хлопчина! Гайда до нас!
Здоровань дивився на мене, посміхаючись і підбадьорливо киваючи головою.
Це було так несподівано, що першу мить я злякався. Але потім зважився, невпевнено підсів до загального столу. Матроси потіснилися вивільняючи мені місце. Хтось простягнув кухоль.
- Випий за здоров'я добрих моряків!
Підсівши, я невпевнено сьорбнув пива. Що за щастя несподівано звалилося на мою голову? Потрапити в компанію веселих башибузуків, випити з ними на рівних. Я вперше відчув себе людиною, з якою рахуються. Це було несподівано та страшенно приємно. Мені подобалася компанія тих, кого поважали і навіть боялися; я потай мріяв стати одним з них.
- Як тебе звуть, хлопче?
- Біллі, сер ...
- Сер Біллі? - здоровань розреготався власної дотепності. - Що ж, сер, пийте на здоров'я, пригощайтесь, платити не треба. Сьогодні у Довгого Джона іменини, Джон пригощає.
- За Джона! - хором прокричали моряки. Здоровань церемонно вклонився, з чого я зрозумів що він і є той Джон, про якого він сам відгукнувся в третій особі. Піднявши кухоль, я приєднався до тосту.
Я дивився, слухав, вбирав у себе ауру цих людей, як морська губка вбирає воду. Ось вони, ті що живуть справжнім, буйним життям під гарячим сонцем, на семи вітрах, в чотирьох океанах! Я б нескінченно слухав їх розповіді. Байки про те, як дісталися їм ті чи інші цікаві штучки, що прикрашали їх одяг і тіла; історії про бойовища та сутички з чужинцями; про чудеса, що зустрічалися в їх мандрах.
Вони розповідали. Зі сміхом, з жартами, іноді з лайкою, не соромлячись жінок. Вони вели себе так, немов були господарями тут, і в будь-якому місці, де б не знаходилися.
Це був найяскравіший день у моєму житті. Але як все хороше, і він підійшов до кінця. Розмови поступово затихали, перетворювалися в бурмотіння і та сонне марення. Деякі потихеньку щезли з дівчатами під руку, інші впилися до сонної одуру і сопіли прямісінько над столом.
Я вже і сам не вникав в суть бесіди. Схилив голову і намагався не робити зайвих рухів, бо кожен поворот голови викликав запаморочення і нудоту.
Нарешті прийшов час закінчувати пиятку. Високий бородань, котрого називали Гаррі, взяв під пахви двох товаришів, поволік їх на вулицю, ледь не виламавши своїми дружками одвірок.
Джон взяв мене під руку.
- Е, хлопчина, десь тебе розвезло... Ти де живеш?
- Ніде, сер...
- Ясно! - він оглянув мене пильним поглядом. - Ти хороший хлопець, як я бачу. Не справа кидати товариша... Підеш зі мною!
Не пам'ятаю, що було далі. Джон вів мене під руку, і я покірно йшов з ним, не відкриваючи очей - так менше паморочилося в голові. Пам'ятаю лише, що мене поклали на солому. Де саме, я не усвідомлював. Стіна, у якої я лежав, була збита з добре підігнаних дощок. Перевертаючись на бік я помітив Джон а й Гаррі, котрі продовжували знищувати залишки вина. На мить прикривши повіки, я не настільки заснув як провалився в безпам'ятство.