Нова книга «МІСТО НА САМАРІ». Навчальний посібник
Автори Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М.
Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 1994. – 64 с.
Дана робота знайомить з цікавими і маловідомими сторінками давнього минулого Посамар’я і його центра – міста Новомосковська Дніпропетровської області, з видатними пам’ятками історії та культури регіону
Може бути використана при вивченні історії України дожовтневого періоду

Книга нова. Пересилання за передплатою. Олх-доставки немає

Зміст
ДАВНИНА
КРАЙ КОЗАЦЬКИЙ
САМАРСЬКИЙ МОНАСТИР
КОЗАЦЬКИЙ СОБОР
З МИНУЛИХ ПУБЛІКАЦІЙ

У фізико-географічному аспекті на формування мережі шляхів у лівобережній частині сучасної Дніпропетровської області найбільший вплив мало географічне розташування Дніпра та його допливів, топографічні особливості річкових долин, балок і вододілів.
З початком XVII ст. почалася лише реставрація більш давньої системи суходільних шляхів, яка фіксується в цьому районі ще з IX ст., але занепадає протягом XV–XVI ст. Нові умови, які вплинули на формування досліджуваної мережі шляхів, можна визначити таким чином:
– повторне заселення Лівобережної України упродовж XVII ст.;
– зміщення як політичного, так і економічного центрів України з Правобережжя на Лівобережжя та Слобожанщину у другій половині XVII ст.;
– збільшення військової активності Росії у Північному Причорномор’ї наприкінці XVII–XVIII ст.
– зростання економічної потуги Вольностей Війська Запорозького у XVIII ст.
У першій половині XVII ст. згадки про шляхи вздовж лівого берега Дніпра фактично відсутні. Головні татарські шляхи пролягали по вододілу рік Бугу та Дніпра (Чорний шлях), вододілу Дніпра та басейну річок Азовського моря (Муравський шлях) і вододілу Бугу та Дністра (Кучманський шлях). Дрібніші шляхи майже не фіксуються ні мапами, ні документами.
Лівобережний відтинок шляху має кілька варіантів проходження. Із району Китайгороду по четвертій надзаплавній терасі долини ріки Дніпро тягнувся шлях, що пізніше отримав назву «Брилевий». Інша гілка шляху пролягала вододільною рівниною і відділялася від Брилевого шляху її високим та крутим уступом (за топографічними мапами зв’язок між цими двома шляхами міг існувати лише у трьох місцях: долинах річок Оріль, Чаплинка та Кільчень). Цей шлях, який Д. Яворницький визначає як «Злодійський», пролягав від Царичанки на сучасне місто Новомосковськ і далі на південь. Його розташування фіксується Литовською метрикою, де зазначено, що турецькі та кримські купці, які у XVI ст. торгували з Москвою, ходили туди двома шляхами: «с Перекопа на Тавань и на замки: на Черкассы, на Канев и на Киев»; коли ж вони бажали ухилитися від сплати мита, то міняли «ту звечную дорогу, хотячи пройти полями, а не дорогою» й шли «с Перекопа чрез поля яловые, на врочище Санчарово, которое врочище от тых замков в 60-ти милях». Тобто, з Криму на Москву звичний (легальний) шлях пролягав правим берегом Дніпра, а лівобережжям через пустельні степи – шлях не стільки таємний, скільки нелегальний, дійсно «Злодійський». У документах 1540-х років є згадки про розгроми купецьких караванів, які йшли до Москви «через поля», при цьому згадуються урочища Ебрава, Санчарів і річка Самара. На скаргу хана Сахиб-Гірея І щодо регулярних погромів купецьких валок король Сигізмунд І зазначив, що купці йшли новими шляхами в обхід Києва, Черкас і Канева і що мали рухатися старим шляхом через Тавань й отримувати там належний супровід, а «на нових шляхах» він відповідальності за каравани не несе.
Незважаючи на те, що уряд Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої не був зацікавленим забезпечити роботу цього шляху, він фіксується і в 1620-х рр. згадкою про існування «сенжарського» перевозу через Ворсклу на «перекопському шляхе». Хоча тут все ж лишається сумнів щодо локалізації шляху південніше перевозу через Ворсклу. З однаковою вірогідністю він міг пролягати як на Китайгород – Царичанку, так і на Нехворощу, або розгалужуватися в обох напрямках. Але незалежно від цього він (або його гілка) все ж таки виходив у район сучасного м. Новомосковська. На жаль, більш-менш детальний опис на сьогодні виявлено лише стосовно Брилевого шляху. Він подається шляхтичем Богуславом Маскевичем, який у 1647 р. брав участь в експедиції князя Я. Вишневецького на Низ. Шлях лежав через Ворсклу, Оріль, понад Дніпром до гирла ріки Самари.
На мапах Г.-Л. де Боплана у Дикому Полі фіксуються лише шляхи татарських нападів на Україну, але на деяких позначені також броди через ріку Самару, хоча шляхи до них не позначені.
Піщаний брід через річку Самару згадується і пізніше. Так, у 1687 р., в одному з донесень про будівництво Новобогородицької фортеці, воєвода Неплюєв зазначив, що вона споруджувалась «близ реки Самары с русской стороны, ниже Песчаного броду». Втім, окремі свідоцтва XVIII ст. дозволяють досить чітко локалізувати Піщаний Брід між гирлом Кільчені та сучасним м. Новомосковськом. Завдячуючи побудові Новосергіївської (Сергієвської, Вільного) фортеці, можна впевнено локалізувати місце розташування Вільного Броду.
Д.І. Яворницький вказував, що на Самарі існувало сім головних бродів: Піщаний, Калинів, Вільний, Гришин, Кочережанський, Тернівський і Чаплинський, однак не подав відомостей про час їх існування.
У «Книге Большого Чертежу» описується Муравський шлях як такий, що веде з Москви на Перекоп. Інші суходільні шляхи в цьому районі не згадуються. Відсутні шляхи через нижню течію ріки Самари і на «Чертеже украинским городам», створення якого відноситься до 1650 р. На ньому вказано лише «дорогу Степную от Тулы до Крыма» (Муравський шлях). Головним шляхом із Росії до Криму на цій карті визначається «посольская дорога», яка вела через Сіверський Донець до Дону і далі вздовж узбережжя Азовського моря.
Важко встановити, наскільки інтенсивно використовувалися шляхи, що пролягали через нижню течію Самари у 1650–1670-х рр. Їхніми головними користувачами можна визнати військові загони, посольства та каравани з припасами для Січі, але не малими були і купецькі валки, які наважувалися рухатися степом. Так, у 1671 р. гетьман Дем’ян Многогрішний скаржився цареві Олексію Михайловичу, що слобожанські купці таємно везуть хліб на Запорожжя через Оріль та Самару, обминаючи міста Гетьманщини. Розслідування цієї справи показало, що винні у цьому були не лише слобідські, але й полтавські купці. Цілком можливо, що саме в цей час слобідськими купцями і було прокладено шляхи від Харкова до району сучасного Новомосковська, пізніше відомі під назвами: «глухівська пошта» та Московський шлях, або, за Д.І. Яворницьким, – Глухівський та Сумський шляхи.
Традиція історіографії відносить саме до цього періоду і початок постійного функціонування Кодацького перевозу на Дніпрі, яким було пов’язано Крюківський та Брилевий шляхи. У 1650 р. вже згадується Новий Кодак, розташований на правобережному виході перевозу. Втім, Феодосій (Макаревський) відносить створення перевізної команди, яка мала «усім подорожнім полегшувати переїзд через Дніпро», та осадження її у Кам’янці (лівобережний вихід перевозу) до 1596 р. Але, вірогідніше, ця дата є хибною через друкарську помилку, бо у тому ж абзаці йдеться: «в Кам’янці, коло перевізьської команди, невдовзі почали селитися сімейні козаки; коло 1700 р. знаходимо тут цілу… слободу». Тобто, створення чи, можливо, відновлення спеціальної «перевізької» служби можна віднести до 1695 або 1696 років. Одним із наслідків появи цього перевозу є виникнення, чи то пак відновлення, шляху від Дніпра у східному напрямку до Самари і далі на Дон, який пролягав через район м. Новомосковська і далі вздовж лівого берега р. Самари.
Однак зауважимо, що у пізнішому варіанті «Чертежу украинским городам», датованому 1681 роком, йдеться про єдиний важливий шлях через р. Самару – Муравський.
Після укладення у 1686 р. «Вічного миру» між Польщею та Росією, вступу Росії до «Священої Ліги» і початку російсько-турецької війни степові шляхи активно використовують російські та українські війська для наступальних дій проти татар і турків. У 1687 р. здійснено 1-й Кримський похід під керівництвом князя В.В. Голіцина та гетьмана І. Самойловича. Російська та українська армії 2 червня об’єдналися на лівому березі р. Орелі неподалік Нехворощі й рушили до р. Самари. Судячи з досить стислих описів шляху (як на Крим, так і зворотнього), армії рухалися приблизно вздовж сучасної траси Чернеччина – Магдалинівка – Спаське – Підгороднє. В районі Підгороднього вони форсували р. Кільчень і рушили до р. Самари.
Місце переправи армії через Самару на сьогодні не можна визначити точно. Д. Яворницький уважав, що армія переправилась в гирлі р. Кільчені в районі колонії Кронсгартен та с. Новосілки-Клевцової (с. Новоселівка). В. Бінкевич та В. Камеко визначили місце переправи поблизу пізнішої Новобогородицької фортеці, але їх гіпотеза має певний недолік. Хоча в цьому місці через старе річище Самари і можна влаштувати 12 мостів, які згадуються в джерелах, але обидва береги ріки мають високі та круті тераси з досить вузькою прибережною смугою (нині повністю затопленою) і не зовсім придатні для переправи великої армії.