Раніше її звали невловима Брітта, або ж Брітта-хрін-доженеш. Шпарка як вітер і непомітна як тінь. Казали, її взагалі неможливо спіймати. Її спритності і чкурливості позаздрив би кожен. А тепер вона зразкова домашня кицюня, яка з нашою допомогою шукає собі оселю. Як так? Ось її історія.

Так вже сталося, що один з львівських дворів заполонила незліченна юрба котиків. Більшість – малеча: квола і хвора. Ми взялися їх рятувати. Одного за одним. Як від злиднів вулиці, так і від лиходіїв, котрі погрожували звірят труїти.

Аж якось ми зустрілися з нею – легендарною Бріттою, уникачкою котоловів. Вона чкурнула від нас, щойно ми лишень насмілилися подумали про те аби до неї наблизитись. На жаль, ті декілька разів, коли нам вдалося її побачити, ми помітили, що у манюні дуже хворі оченята. Тож вирішили обов’язково їй допомогти. Котоловки, сачки, котячі переноски – все марно. Брітта нас остерігалася: котики зникають, їх хтось ловить, страшно. Тому вона вирішила тікати і ховатися.

Раз за разом вона залишала нас з носом. Але з часом їй ставало помітно гірше. І ми не можемо знати напевне, але серед котів точно ширилися чутки про те, що котолови – хороші, а спіймані кошенята роз’їхалися по теплим затишним домівкам. Тож одного дня зовсім змучена і голодна Брітта просто вийшла нам назустріч прямо до рук. Без доганянь, вмовлянь і принаджувань. Просто довірилася.

Більше місяця невловима кішечка провела у клініці. Зі здоровими оченятами, вакциновану і оброблену від бліх її віддали на тимчасову перетримку, де вона навчилася бути домашньою, обіймашною і мурняшною. Потоваришувала з іншими тваринками, грається, і головне – живе без страху, не озираючись, аби раптом що – дати драпака.

Брітта може поїхати жити до вас, але будьте готові заслужити її довіру. Нове місце, нове житло – це невідомість, а отже – небезпека. Втім, якщо у вас найкращі наміри і серце, сповнене любові, якою так сильно хочеться поділитись, будьте впевнені, Брітта це відчує і відповість вам взаємністю.